Помилка
  • Помилка завантаження даних каналу

Історія партії

Всеукраїнське об'єднання "Свобода"

svoboda_240x180_001Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (попередня назва - Соціал-Національна партія України) постало в результаті об’єднання активістів націоналістичних громадських організацій: Варта Руху, Студентське Братство, ОУМ «Спадщина», Українські Ветерани Афганістану.

За ідеологічну основу партії взято працю Провідника Організації Українських Націоналістів Ярослава Стецька «Дві революції».

Оскільки нація в розумінні партії - кровно-духовна спільнота, то основним принципом вступу до партії стала належність до української нації. До партії не приймали атеїстів та колишніх членів КПРС.

29 вересня 1991 року у Львові відбулися збори ініціативної групи, а 13 жовтня 1991 року – установчий З’їзд, який проголосив створення Соціал-Національної партії України. Партія протиставила себе усьому тогочасному українському політикуму. «СНПУ - непримиренний противник комуністичної ідеології та політичних партій і суспільних рухів, які пропагують і втілюють її. … Всі інші політичні сили СНПУ вважає або націонал-колаборантами – зрадниками української революції, або націонал-романтиками – пустоцвітом української революції», – заявила СНПУ в своїй програмі та закликала усунути від влади комуністичну номенклатуру - таким чином духовно оздоровити українське суспільство, яке десятиліттями хворіло комунізмом.

Головою СНПУ було обрано Ярослава Андрушківа. Керівним органом партії став Комітет Уповноважених.

1992 року партія брала участь у боротьбі за українську церкву. Під охороною загонів СНПУ перебували Свято-Успенський собор Володимира-Волинського, Свято-Троїцький собор Луцька та інші українські церкви.

Під час Масандрівських угод 1993 року СНПУ взяла участь у створенні Надзвичайного Комітету Порятунку Нації і Держави та у вуличних акціях протесту у столиці.

На виборах у 1994 році партія йшла з гаслом: «Ми – соціал-націоналісти – не належимо ні до старої комуністичної, ні до нової демократичної номенклатури, дивимось на світ по-новому і вміємо правильно аналізувати політичні події в Україні». Тоді, окрім першого досвіду виборчої кампанії, партія отримала підтримку десятків тисяч виборців, мандати чотирьох депутатів Львівської обласної ради та декілька депутатів районних та міських рад у Західній Україні.

16 жовтня 1995 року Міністерство юстиції України зареєструвало Соціал-Національну партію України. Реєстраційне свідоцтво № 686.

1997 рік. Великого резонансу набули події 7 листопада у Львові, коли вперше від часів УПА «червоні» одержали гідну відсіч. Розпочалось судове переслідування кількох членів СНПУ.

На виборах 1998 року СНПУ спільно з партією «Державна самостійність України» створили виборчий блок «Менше слів». Члена комітету Уповноважених СНПУ Олега Тягнибока було обрано народним депутатом України у Буському виборчому окрузі Львівської області.

З 2000 року СНПУ бере активну участь у діяльності «Євронату» – об’єднанні націоналістичних партій Європи. Непересічною подією став візит в Україну на запрошення СНПУ голови Національного Фронту Франції Жана-Марі Ле Пена, який 21 травня 2000 року взяв участь у VI З’їзді партії.

2001 рік. Партія взяла участь в окремих акціях «України без Кучми». За активної участі партії утворено громадсько-політичне об’єднання «Українська правиця», відбулися заходи на підтримку прем’єр-міністра В. Ющенка.

На виборах 2002 року Олега Тягнибока вдруге обрано у Буському мажоритарному виборчому окрузі до Верховної ради України. СНПУ провела двох депутатів до Львівської обласної ради, отримала мандати депутатів міських та районних рад, міських голів у Львівській та Волинській областях.

Знаковою подією 2003 року стала акція «Волинь пам’ятає», яку організувала Волинська обласна організація партії. Акцію спрямовано на відстоювання історичної правди і честі української нації, проти перекручувань польських шовіністів у трактуванні подій 1943 року на Волині.

14 лютого 2004 року відбувся IX З’їзд, який ухвалив нову назву партії – «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та обрав народного депутата України Олега Тягнибока Головою ВО «Свобода».

4 липня 2004 року X З’їзд ВО «Свобода» заявив про намір створити єдину праву силу у такому складі: ВО «Свобода», КУН, ОУН (Б) та ОУН, а також підтримав кандидатуру В. Ющенка на посаду Президента України.

Всеукраїнське об’єднання «Свобода» брало активну участь у президентській виборчій кампанії, борючись за зміну кучмівського режиму, зокрема, в утриманні та налагодженні функціонування «Українського Дому», у блокуванні Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів, у штурмі Верховної Ради України тощо.

Першою вимогою ВО «Свобода» до новообраного Президента України В. Ющенка була вимога провести люстрацію й усунути від влади кучмістів, кагебістів і комуністів.

Під час численних зустрічей лідера «Свободи» О. Тягнибока з громадськістю сформовано сім розділів «Програми захисту українців: «Геноцид українців у ХХ ст. Подолання наслідків та відновлення справедливості», «ОУН-УПА. Визнання та вдячність», «Мова. Захист та поширення», «Інформаційний простір. Звільнення від окупації та державна безпека», «Міграція. Право на Батьківщину», «Енергетика. Незалежність та безпека», «Суспільство. Соціальна та національна справедливість». Для втілення положень цієї Програми проведено багато акцій, подано депутатські запити, підготовлено відповідні законопроекти, зокрема «Про люстрацію», «Про заборону комуністичної ідеології в Україні» тощо. У квітні 2008 року «Свобода» презентувала проект Національної Конституції України, створений на основі «Програми захисту українців».

У 2006 році вперше націоналістична сила – ВО «Свобода» – взяла самостійну участь у парламентських та місцевих виборах. Виборчою програмою партії стала «Програма захисту українців», гаслом кампанії – «Ми – у СВОїй, БОгом ДАній країні». Партія не подолала прохідний бар’єр до Верховної Ради, проте отримала мандати депутатів різних рівнів, зокрема, у Львівській обласній раді – 10, у Львівській міській раді – 9, Тернопільській міській раді – 4 та у інших місцевих радах. Окрім того, представники ВО «Свобода» стали головами міст та сіл.

З 2005 року, щорічно 14 жовтня Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та Київське крайове братство ОУН-УПА організовують Марш УПА у Києві, який стає значною політичною подією.

Виборчу кампанію 2007 року «Свобода» провела під гаслом «Свобода» – єдина сила Українців!». Хоча й цього разу «Свободі» не вдалося подолати прохідного бар’єру, проте результат, порівняно з виборами 2006 року, був більше ніж удвічі вищим. Яскравим явищем цієї виборчої кампанії стали багатотисячні Марші захисту українців, які відбулись у Києві, Харкові, Львові, Чернівцях, Луцьку, Тернополі, Івано-Франківську та інших містах.

2008 рік Всеукраїнське об’єднання «Свобода» розпочало з акцій підтримки українського кінематографу, апогеєм яких став Марш українського глядача під гаслом «Від кіна українською до українського кіна!». Понад десять тисяч українців пройшли центральними вулицями української столиці з вимогою підтримати український кінематограф. Марш завершився на Майдані Незалежності переглядом українських кіно- та мультфільмів.

У лютому 2008 року відбулась партійна конференція ВО «Свобода», на якій було ухвалено стратегію партії, що передбачала участь ВО «Свобода» в усіх можливих виборах: місцевих, парламентських та президентських, у тому числі позачергових.

Цю стратегію випробувано вже у квітні-травні 2008 року під час позачергових виборів до Київської міської ради та Київського міського голови. Відповідно до рішення Політ виконкому ВО «Свобода» Київська міська організація ВО «Свобода» висунула Голову ВО «Свобода» Олега Тягнибока на посаду Київського міського голови та затвердила виборчий список Київської міської організації ВО «Свобода» до Київської міської ради.

Виборчу кампанію «Свобода» провела під гаслом «Стольному граду – українську владу!» і з відмінною від інших політичних сил програмою.

Результати позачергових виборів підтвердили правильність стратегії «Свободи». За результатами екзит-полів «Свобода» подолала тривідсотковий бар’єр, проте частину голосів за «Свободу» було вкрадено під час «підрахунку». Саме після київських виборів, незважаючи на те, що «Свобода» не пройшла до Київської міської ради, політики, політологи, соціологи і журналісти всерйоз заговорили про те, що на наступних парламентських виборах ВО «Свобода» пройде до Верховної Ради і сформує націоналістичну фракцію.

На сьогодні понад 15 тисяч українців є членами партії, а партійні організації ВО «Свобода» діють на всій території України.

ХІХ з’їзд ВО «Свобода», який відбувся 27 червня 2008 року в Києві, переобирає Головою партії Олега Тягнибока і формує керівні органи партії: Політвиконком, Політраду, Партійний Суд, Контрольно-ревізійну комісію.

До складу Політвиконкому ВО «Свобода» увійшли: Олег Тягнибок - Голова ВО «Свобода», Олександр Сич - заступник Голови ВО «Свобода» з питань ідеології, Левко Мартинюк - заступник Голови ВО «Свобода» з питань зв’язків з громадськістю, Руслан Кошулинський - заступник Голови ВО «Свобода» із загальних питань, Анатолій Вітів - заступник Голови ВО «Свобода» з питань партійної дисципліни, Олег Панькевич - заступник Голови ВО «Свобода» з питань роботи з депутатами, виборчими комісіями та спостерігачами та з питань національної пам’яті, Василь Павлюк - заступник Голови ВО «Свобода» з економічних питань, Богдан Бенюк - заступник Голови ВО «Свобода» з питань зв’язків з українцями з-за кордону, Андрій Мохник - заступник Голови ВО «Свобода», голова Київської міської партійної організації, Ігор Янків - Голова Партійного Суду ВО «Свобода», Валерій Черняков - Голова Контрольно-ревізійної комісії ВО «Свобода», Олексій Кайда - голова Секретаріату ВО «Свобода». До Політради ВО «Свобода» увійшли члени Політвиконкому, голови обласних організацій та Юрій Іллєнко, Ірина Фаріон, Маркіян Лопачак і Богдан Червак.

В Центральному Апараті партії діє Інститут політичної освіти (керівник – Руслан Зелик), Юридична служба (керівник – Олег Махніцький), Центральна служба обліку кадрів (керівник – Богдан Стадник), Служба інформаційних технологій (керівник – Юрій Наумко), Прес-служба (керівник – Юрій Сиротюк), Головна бухгалтерія (керівник – Ярослав Пелешак), Служба міжнародних зв’язків (керівник – Тарас Осауленко). При партії діє Економічна рада (В. Павлюк) та Служба молодіжної політики (М. Лопачак). Безпосередньо Голові ВО «Свобода» підпорядковується Служба безпеки «Свободи».

Закордонні прихильники ВО «Свобода» організовано діють у США, Канаді, Португалії, Чехії, Німеччині, Австрії, Італії, Великій Британії та інших країнах.

На ХІХ З’їзді було ухвалено нову редакцію «Програми захисту українців», до якої долучено нові розділи і суттєво доповнено попердні. На сьогодні Програма складається з восьми розділів: «Влада і суспільство. Докорінне очищення та справедливий лад», «Народне господарство. Економічна незалежність та соціальна справедливість», «Здоров’я нації. Подолання демографічної кризи та підвищення якості життя», «Громадянство і міграція. Право на Батьківщину та захист життєвого простору», «Інформаційний простір і освіта. Збереження ідентичності та розвиток культури», «Історична справедливість. Тяглість державотворення та подолання наслідків окупації», «Зовнішня політика і оборона. Європейський україноцентризм та сильна держава», «Крим і Севастополь. Встановлення Конституційного порядку та забезпечення стабільного розвитку».

15 березня 2009 року Всеукраїнське об’єднання «Свобода» здобуває переконливу перемогу на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради з результатом 34,69%. Виборча програма складалась з п’яти розділів і мала назву «Українські перемоги почнуться з Тернопілля!». У Тернопільській облраді ВО «Свобода» сформувала фракцію у кількості 50 депутатів (зі 120). Керівником фракції в Тернопільській облраді стає голова Тернопільської обласної організації Олег Сиротюк. Голову Секретаріату ВО «Свобода» Олексія Кайду обирають головою Тернопільської обласної ради. Депутати від «Свободи» очолили 4 депутатські комісії: з питань соціально-економічного розвитку, промислової політики, транспорту та зв’язку, інвестицій, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності (Сергій Надал), з питань законності та правової політики, здійснення демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави (Леонід Бицюра), з питань соціальної політики та праці, міграції, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Марія Чашка), з питань духовності, культури, свободи слова та інформації (Михайло Тимошик).

24 травня 2009 року відбувся ХХ З’їзд Всеукраїнського об’єднання «Свобода», який ухвалив остаточну редакцію «Програму захисту українців» та затвердив проект Національної Конституції, розробленої «Свободою» під керівництвом професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора юридичних наук Олександра Шевченка.

ХХ З’їзд ВО «Свобода» одноголосно висунув кандидатуру лідера об’єднання Олега Тягнибока на посаду Президента України.

У червні 2009 року «Свобода» протидіє конституційному заколоту, організованому найбільшими парламентськими фракціями – Партією регіонів та Блоком Юлії Тимошенко. Депутати від ВО «Свобода» ініціюють скликання позачергових сесій Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської обласних рад, які ухвалюють заяви проти антиконституційного перевороту з вимогами припинити повноваження Верховної Ради, оголосити позачергові парламентські вибори, провести референдум щодо форми правління в Українській державі (президентська, парламентська, змішана) та проведення люстрації органів влади.

Голова об’єднання Олег Тягнибок – знаний політик, народний депутат України ІІІ (1998-2002 рр.) та IV (2002-2004 рр.) скликань, депутат Львівської обласної ради ІІ (1994-1998 рр.) та ІV скликань (обраний у березні 2006 року).

Розпочав політичну діяльність вкінці вісімдесятих. Був членом осередків Товариства української мови (ТУМ), Руху. Один із засновників Студентського братства Львівського медінституту, яке очолив у березні 1990 року. Голова Студентського братства м. Львова (1991-1994 рр.). Учасник та один з керівників студентських голодувань 1990-го та 1992-го років у Києві.

Член СНПУ з 1991 року. У 1995-1998 рр. був головою Львівської обласної організації, у 1998-2003 рр. – головою Київської міської організації. З 1995 року – член Комітету уповноважених СНПУ, з 2004 року – Голова ВО «Свобода».

У липні 2004 року телеканал «Інтер» показав уривки виступу Олега Тягнибока на горі Яворина на місті старшинської школи УПА «Олені» (продемонстровано уривки: «Вони не боялися, як i ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию i пiшли в тi лiси, вони готувалися i боролися з москалями, боролися з нiмцями, боролися з жидвою i з iншою нечистю, яка хотiла забрати в нас нашу українську державу... Треба вiддати Україну нарешті українцям! Отi молодi люди i ви, сивочолi, – оце є та суміш, якої найбiльше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогоднi керує в Українi»). Виборчий блок «Сила народу», куди входили «Наша Україна» і БЮТ, розцінив виступ як антисемітський та ксенофобський, у зв’язку з чим Олега Тягнибока виключено з фракції «Наша Україна». Голова Держкомнацміграції Г. Москаль оприлюднив відкритого листа з образливим щодо голови ВО «Свобода» змістом. Прокуратура порушила кримінальну справу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, проте згодом закрила її за відсутністю складу злочину. Олег Тягнибок виграв дев’ять судів у «справі Яворини». Рішеннями судів визнано, що кримінальну справу було порушено незаконно, а дії телеканалу «Інтер» та Голови Держкомнацміграції Г. Москаля визнано такими, що ображають честь та гідність Олега Тягнибока і спричинили йому моральну шкоду. Події навколо виступу на горі Яворина стали поштовхом до створення «Програми захисту українців».

Олег Тягнибок має дві вищі освіти: у 1993 році закінчив лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту та у 1996 році інтернатуру за спеціальністю хірургія, а у 1999 році – спецправничий факультет Львівського державного університету імені І.Франка за спеціальністю правознавство. Під час навчання в інституті працював санітаром, медбратом. У 1987-1989 роках – служба у війську.

Одружений. З дружиною Ольгою виховують двох доньок – Ярину-Марію (1992 р.н.) і Дарину-Богдану (1995 р.н.) та сина Гордія (1997 р.н.).

Олег Тягнибок


images

Олег Тягнибок народився у Львові в сім'ї медиків. Найбільшими цінностями родини споконвіку були патріотизм і вміння відстоювати переконання. З дитинства Олег запам'ятав обшуки кагебістів у своїй квартирі. Його дід, український священик Артемій Цегельський, відмовився перейти на Московське православ'я, за що відбув з сім'єю сім років сибірського заслання. Уся родина постійно була під наглядом. Через роки Олег скаже, що підсвідомо свій вибір зробив ще тоді - коли під час обшуків зникали безцінні родинні реліквії - старі фотографії, листи.

Після закінчення школи вступає до Львівського медінституту, після другого курсу йде до війська. Тут загартовується характер. Виступає проти "дідівщини", обговорює політичні питання. "Естонці розповідали, що у них підняли національний прапор. А я пишався, що й у Львові на першотравневій демонстрації 1989 року теж з'явилися українські прапори" (з інтерв'ю).

Олег поновлюється в інституті й ініціює створення Студентського братства медінституту, яке очолює у 1989 році. У 1991 році очолює Студентське братство Львова. Стає учасником та одним з керівників студентських голодувань 1990 та 1992 років у Києві.

Прагнув стати добрим хірургом. На перших курсах не цурався ніякої роботи - влаштувався санітаром, потім медбратом. Пізніше належить до фізіологічного гуртка. Але політична діяльність все більше його захоплює.

У 1994 році у 25 років його обирають депутатом Львівської обласної ради. У 1998 році проходить у парламент. Йде від націоналістів і не ховається під псевдодемократичними гаслами. У 2002 році, коли балотується по тому ж округу, отримує ще більшу підтримку людей, переконуючись, що Ідея та Віра здатні перемагати "мішки з грошима". Член партії з 1991 року. У різні роки відповідає за оргроботу, очолює Львівську обласну, а також київську міську організації ВО "Свобода". Всеукраїнське Об'єднання "Свобода" очолює у лютому 2004 року.

Захищає диплом юриста у Львівському державному університеті ім. І. Франка. Одружений. Разом з дружиною Ольгою виховує трьох дітей - доньок Ярину-Марію, Дарину-Богдану та сина Гордія.

"Боротьба - це у нас у крові" (із інтерв'ю). З родини Олега Тягнибока справді вийшло багато самовідданих патріотів. Прадід по матері Лонгин Цегельський був депутатом Віденського сейму, одним з ініціаторів створення Західноукраїнської Народної Республіки. Від імені ЗУНР на Софійській площі у Києві він зачитував Акт злуки між ЗУНР і УНР. З родини Олега - академік Іван Крип'якевич, отець Микола Цегельський і отець Роман Лиско, замурований живцем енкаведистами в тюрмі на Лонського у Львові, - обидвох беатифікував папа Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну.

Небесна Чота


Ми у соц. мережах

   twitter

Новини ВО "Свобода"

Усі права належать ВО "Свобода", 1995-2014.

up