fbpx

20 березня2013 року в селі Мазепинці Білоцерківського району на Київщині відбувся мітинг з нагоди Дня народження гетьмана України Івана Мазепи. Цей день співпав з уродинами керівника білоцерківського крайового братства ОУН-УПА, члена Київського проводу, вояка Української Повстанської Армії Теодора Дячуна. З цим святом упівця привітав голова Київської обласної організації “Свобода” Олександр Марченко від імені усіх свободівців Київщини привітав побажавши йому міцного здоров’я і довгих років життя.

Ветеран народився 20 березня 1927 року. Незважаючи на свій поважний вік і непросте життя, чоловік не пропускає жодного святкування Дня народження гетьмана на його малій батьківщині, починаючи з 1994 року, коли в селі встановили пам’ятник Мазепі. “Коли відкривали пам’ятник, був і посол Швеції, було багато людей, ветеранів УПА, які приїхали з Києва, з Фастова. В Білій Церкві нас було 12 вояків, а зараз я один зостався”, – розповідає Теодор Григорович. Його бажання піти воювати в УПА визначив випадок. “Мене батько 1941 року взяв із собою, щоби знайти двох моїх дядьків під тюрмою. Коли німці почали наступати, то енкаведисти розстріляли близько 1200 в’язнів. Батько мені наказав залишитися біля возу, а сам пішов шукати тіла. А я не послухав, пішов слідом. Те, що я там побачив, і визначало мою долю. Гора трупів! Мені тоді було 14 років…”.

1943 року хлопець пройшов юнацький вишкіл ОУН. А 1944-го вже був молодшим вояком УПА. Теодор Дячун мав бойову групу з 40 хлопців. Їм було від 16-ти до 20-ти років, а завдання вони одержували складні й серйозні. За наказом керівництва громили військові продовольчі склади, займалися розвідкою, роззброювали малі гарнізони. Так сталося, що 1949 року на квартирі в одного з їхніх підпільників проживала прислана вчителька, вона і здала вояків “совєтам”. Починаючи з 1950 року, Теодор Дячун відсидів у таборах у Казахстані, працював на мідних шахтах. 1978 року Теодор Дячун повернувся в Україну, з дружиною купили хату в Білій Церкві. Але працювати колишній вояка вже не міг. “Тільки-но влаштуюсь на роботу – через два-три місяці дізнаються про минуле й звільняють. Що два місяці приходили до мене працівники КГБ під виглядом працівників ЖЕКу. Я вимушений був жити на пенсію шахтаря”, – згадує упівець.

Легше повстанцеві стало лишень після проголошення незалежності України, але три року тому померла дружина Теодора, не залишилося нікого з його побратимів. Літній людині все важче обходитися самому, але він вірить, що Україна таки буде жити краще й зазначає: “Покладаю великі надії в порятунку країни на “Свободу”.

Прес-служба Київської обласної організації ВО “Свобода”