fbpx

Півсторіччя трагічну історію Биківні замовчували або ж всіляко відбілювали комуністичні ідеологи. Але не можна відбілити заплямоване кров’ю сотні тисяч закатованих, знищених 1936-1941 років українців, яких “совєти” таврували “ворогами народу”. На жаль, цю трагічну втрата зараз паплюжать з новою силою.

Меморіял у биківнянському лісі – видовище не для слабкодухих. Окрім суму за тисячами безвинно загублених душ, на цьому місці переповнює гнівом. Адже за роки незалежности так і не спромоглися створити належного меморіяльного комплексу. Родичі репресованих не приховують сліз, адже їм немає де поминути, помолитися за своїх рідних.

Недовершений меморіяльний комплекс із року в рік чекає на фінансування. Проте за нинішньої окупаційної влади сподіватися на спрямування державних коштів – справа цілком марна.

За людські гроші на місці перепоховання (1987-1988 років) решток розстріляних українців на спільній могилі було встановлено 5-метровий хрест. Тепер його тут немає. Разом із 20-тоним подіумом хрест відвезено до болота, а гранітне облицювання пам’ятки із прізвищами загиблих розбито. Колишню спільну могилу засипали гранітним курганом. Площу ж перед могилою, де люди збиралися протягом 25 років, забудували.

Ось таким нині виглядає меморіял. Ба більше, зведення стели з прізвищами вбитих у Биківні не закінчено. Більшість табличок із прізвищами розстріляних, що були прикріплені чи не до кожної сосни біля меморіялу, зняли горе-впорядкувальники Биківні. Прибрали їх і з території, де нині облаштували польський військовий цвинтар.

Під час виконання робіт обидва меморіяли – український та польський – архітектор Л. Скорик чомусь наклала один на одний. Так, спочатку вбачаєш польський цвинтар, а потім здогадуєшся, що тут є й українське поховання. Проте цього цілком можна було уникнути, адже площа заповідника становить близько 240 гектарів.

“Нині цю українську святиню сплюндровано. У ставленні до меморіялу ми бачимо, що у вищого керівництва країни немає шани до людських жертв Биківні. Ця кривава пам’ять їм абсолютно байдужа так само, як і нинішня доля українців, адже турбуються вони виключно про власні інтереси”, – заявив голова Київської обласної організації ВО “Свобода” 19 травня під час традиційного поминання на биківнянській могилі.

“Ми не маємо права замовчувати цієї трагедії – про неї в Україні мають знати та згадувати всі. Про те, хто катував та вбивав, хто з люттю нищив усе українське. Тепер їхні послідовники – режим Януковича – намагаються знищити національну пам’ять, відроджуючи практику боротьби з українцями в усіх сферах життя, приховуючи злочинні діяння комуністів. Наше з завдання – не допустити цього”, – наголосив націоналіст.

Зазначимо, що 19 травня 2013 року на поминанні в Биківні були присутні свободівці заступник Голови Верховної Ради України Руслан Кошулинський, народні депутати Ірина Фаріон, Святослав Ханенко, Юрій Сиротюк. Вони виступали з промовами, особливо наголошуючи, що совєцька влада була чи не найстрашнішим ворогом для України, який так методично й цілеспрямовано винищував нашу націю. Голова Київської обласної організації Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олександр Марченко організував зустріч із легендою руху-опору вояком УПА Теодором Дячуном, який, попри свій похилий вік, прийшов вшанувати загиблих. Теодор Григорович розповів про своє бойове минуле та зазначив, що боротьба триває ще й досі.

Довідка: Поблизу селища Биківня у 1930-х – початку 1940-х років (до окупації німцями Києва) утаємничено здійснювали масові поховання осіб, репресованих і страчених київським НКВД. За офіційними джерелами, будівництво спеціяльної зони для таємних поховань розпочалося 1936 року. Було встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано в Києві. Ще за совєцької влади було створено державні комісії та проведено “власні розслідування”: 1944, 1971 та 1987 років. Вони оголосили про те, що у Биківні поховано жертв “фашизму”. Під час же останнього розслідування було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія в липні 1989 року оголосила, що в Биківні поховано жертв сталінських репресій. На сьогодні за виявленими й опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища лише близько 14 тисяч осіб.

Заповідник “Биківнянські могили” було створено 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України. Без громадських обговорень на конкурсній основі розроблено проєкт завершення створення биківнянського меморіяльного комплексу. Паралельно вели роботи поляки зі створення меморіялу своїм воякам, що здалися совєцькій армії в полон 1939 року, але 1940 року були розстріляні НКВД і поховані в биківнянському лісі. Нині польська сторона завершила комплекс робіт зі створення меморіялу “Четверта Катинь”. Не залежно від політичної, релігійної приналежности своїх співвітчизників, кожному загиблому поляку встановлено окрему поховальну плиту.

На сьогодні встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій в Україні. Усі вони, як правило, старанно приховувалися совєцькою владою: бетонувалися, відводилися під будівництва, або видавалися за кладовища померлих від тифу та інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці – парк культури й відпочинку тощо. Дослідники стверджують, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись “таборилося” НКВД.

Олександр Жовтень